Море, чистий пісок, чайки над головою, все це було і є доступним маріупольцям. Проте, у 19-20 столітті існували спеціальні правила купання. Великою популярністю серед містян користувалися купальні. До речі, перша купальня з’явилася в місті у 1888 році. Вона була розташована поблизу яхт-клубу комбінату «Азовсталь». Що таке купальні, які вони були в Маріуполі, та правила поводження в них, читайте далі на mariupol.name.

Головні правила купання

Купальні – це невеликі дощаті будівлі, які обгороджували майданчик суші та прилеглої до неї ділянки моря. В Маріуполі користування купальнями було платним. Жінки за сеанс платили 15 копійок, чоловіки – 20.  Власниками купалень були місцеві купці, на жаль їхні прізвища невідомі.

Для купання в Маріуполі було відведено 2 місця. Щоб дістатися до одного з них, потрібно було пройти чимало шляху, спуститися вниз Гамперівським спуском або сходами, що пов’язують початок Торгової вулиці зі Слобідкою. Далі рухатися прямо Морською вулицею. Пройшовши кількома кварталами Слобідки через залізничну лінію, виднілося море.

Щодо другої ділянки для купання, то вона розташовувалась в гирлі Клинової балки й пішки дістатися можна було йдучи крутим спуском з Міського саду, оскільки сходів тоді ще не було. 

Завідувач відділу Маріупольського краєзнавчого музею Раїса Божко у своїй збірці «Лукомор’я» писала, що зліва від дороги, люди мали змогу купати коней. Їм був відведений простір у 213 метрів. Відступаючи 50 сажнів від кінського пляжу, дозволялося купатися чоловікам. А ось жінки мали розташовуватися не менш за 100 сажнів від чоловічого пляжу.

Щоб не виникало ніяких непорозумінь, у зазначених місцях встановлювали спеціальні знаки, які обмежували територію: чорні стовпи – для коней, червоні – для жінок і  — чоловіків. Через те, що чоловіки та жінки купалися роздільно, вони не користувалися купальними костюмами.

Чоловіки на відміну від жінок мали багато привілеїв, наприклад, їм дозволялося купатися на біржі. Біржею називали площу в Маріуполі, яка примикала до гирла Кальміусу, де розташовувалися склади та комори купців.

Маріупольці з великою насолодою занурювалися у хвилі теплого моря, намагалися добре засмагнути. Досить часто прагнення оздоровити себе закінчувалося обвуглюванням шкіри.

Скільки платили за відвідування купалень?

Попри те, що купальні та пляжі знаходилися далеко, бідні люди діставалися до них пішки. Заможні люди могли дозволити собі поїздку на візнику. У 1910 році поїздка до купалень, які знаходилися на Морській вулиці у дві сторони обходилася 20-40 копійок, залежно від комфорту екіпажу. Якщо ж людина їхала до купалень на Клинову балку, то платила 20-50 копійок. Поїздка до купальні й назад зі стоянкою понад годину коштувала у 2 рази дорожче. Крім цього, додатково потрібно було платити за час проведений у купальні. 

Не лише купання, а й фізкультура

Окрім купання на пляжах займалися спортом. До наших днів є збережена фотографія, де червоноармійці роблять зарядку. Відомий скульптор Іван Баранников у молоді роки любив фотографувати. Завдяки його фотографіям можна побачити, які вправи виконували.

Оскільки на пляжах не було багато людей, чоловіки полюбляли пограти у волейбол. Часто можна було побачити гравців у шахи.

Попри всі негаразди та тяжкості побуту маріупольці завжди старалися виділити час, щоб покупатися в морі. Є докази цього. Раїса Божко писала, що у 1918 році коли місто окупували австрійські війська, до думи звернулися представники Спілки колишніх офіцерів – учасників Першої світової війни. Вони просили дати дозвіл їм на очищення ділянки узбережжя для облаштування пляжу.

У 1950 році частина берега моря неподалік Міського саду в народі називалась «Студентський пляж». Тут завжди зустрічалися студенти. Спілкувалися, обмінювалися новинами, грали на гітарах.

Завдяки купальням та пляжам своє літо маріупольці проводили активно.